Abstract:
Європейський досвід переконує, що правопорядки різних систем, з метою захисту прав споживачів, в основу споживацького законодавства покладають концепцію захисту прав слабкої сторони. Сутність концепції полягає у визнанні споживача як найбільш незахищеної (економічно та (або) інформаційно) сторони у зобов’язальних правовідносинах із суб’єктами господарювання, що виробляють товари, здійснюють роботи, надають послуги. Чинне законодавство України про захист прав споживачів на загальному рівні фактично підтримує наведену концепцію, його норми доводять, що фізична особа – споживач у відносинах із суб’єктами господарювання є слабкою стороною і встановлює певний інструментарій, спрямований на його захист. Зважаючи на динаміку розвитку, стрімкість змін (як фактичних, так і законодавчих), складність та диференційованість ринків фінансових послуг (їх поділ на два великі сегменти: банківській і небанківській, які, зі свого боку, підлягають поділу на окремі ринки), множинність і специфіку суб’єктів їх надання, об’єктивна дійсність вимагає належного ставлення до центральної фігури таких відносин – споживача, передусім у царині захисту його прав і законних інтересів. Метою статті є визначення кола споживачів фінансових послуг з огляду на їх місце у правовідносинах із надання фінансових послуг, які формалізуються через укладення договору про надання фінансової послуги будь-якого виду; спираючись на положення доктрини “розумних очікувань”, що сприйнята правопорядками провідних країн світу, за основу побудови системи захисту прав споживачів фінансових послуг взято формулювання основних положень Концепції захисту прав споживачів фінансових послуг як певної наукової моделі, яка в подальшому може стати підґрунтям для розроблення і прийняття нормативно-правових актів різної юридичної сили; аналіз сучасної правозастосовної практики з проблематики захисту прав споживачів фінансових послуг, на тлі якої – вироблення власних науково-обґрунтованих висновків; внесення пропозицій до модернізації чинного законодавства України в царині захисту прав споживачів фінансових послуг; доктринальне обґрунтування необхідності змін існуючої правової парадигми захисту прав споживачів фінансових послуг. Авторки зробили такі висновки: 1) споживачем фінансової послуги є: фізична особа, фізична особа – підприємець, юридична особа; 2) споживач може займати позицію “слабкої сторони” у зобов’язальних правовідносинах із фінансовою установою; 3) з метою захисту інтересів споживача у зобов’язальних правовідносинах із фінансовою установою при формуванні умов договору остання має дотримуватися принципів: справедливості, добросовісності та розумності, унеможливлення покладання на споживача невиправданого тягаря з’ясування змісту договору, достатньої поінформованості, достатньої уважності, обережності; 4) на споживача фінансової послуги (незалежно від його правового статусу) має розповсюджуватися дія Закону України “Про захист прав споживачів”, що потребує внесення змін до вказаного нормативно-правового акта; 5) в основу споживацького законодавства має бути покладена доктрина “розумних очікувань”.
