https://hozpravoreposit.kyiv.ua/handle/765432198/209 2026-05-12T13:22:32Z 2026-05-12T13:22:32Z Кравець, Ірина https://hozpravoreposit.kyiv.ua/handle/765432198/229 2023-11-26T21:24:26Z 2018-01-01T00:00:00Z

ПОНЯТТЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІЗАТОРІВ ТОРГІВЛІ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ Кравець, Ірина Актуальність обраної теми дослідження зумовлена важливою роллю організаторів торгівлі в системі суб’єктів господарсько-торговельних відносин, недостатнім нормативно-правовим регулюванням і фрагментарним дослідженням у наукових працях їх правового статусу. Зокрема, мало вивченими залишаються питання, які є загальними для всіх видів організаторів торгівлі: поняття, основне призначення, функції цих суб’єктів господарсько-торговельних відносин. Метою статті є проведення комплексного аналізу нормативно-правового регулювання правового статусу найбільш розповсюджених видів організаторів торгівлі, з’ясування їхніх основних функцій та призначення, обґрунтування поняття “організація торгівлі”, визначення особливостей правового статусу найбільш розповсюджених видів організаторів торгівлі. З’ясовано, що формами здійснення організації господарсько-торговельної діяльності є управління та регулювання господарсько-торговельною діяльністю, які здійснюють суб’єкти організаційно-господарських повноважень. Обґрунтовано, що організація торгівлі – це створення належних умов для купівлі/продажу майна шляхом укладення договорів купівлі-продажу, поставки завдяки зосередженню покупців та продавців (постачальників) у відповідному місці/на відповідному майданчику електронних торгів, що забезпечує можливість здійснення купівлі/продажу у максимально короткі строки з мінімальними витратами за оптимальними цінами. З’ясовано, що організаторами торгівлі можуть бути центральні та місцеві органи виконавчої влади, суб’єкти господарювання, які створюють належні умови та можливості для укладення господарсько-торговельних договорів, швидкого встановлення ділових контактів між продавцями (постачальниками) та (або) покупцями, купівлі/реалізації майна за оптимальними цінами, розвитку торгівлі загалом. Встановлено, що основними функціями організаторів торгівлі є: координаційна, регулятивна, стабілізаційна, акумулятивна, оперативна та інформаційна. У статті здійснено аналіз особливостей правового статусу найбільш розповсюджених видів організаторів торгівлі (бірж, ринків та ярмарків).

2018-01-01T00:00:00Z Рєзнікова, Вікторія Кравець, Ірина https://hozpravoreposit.kyiv.ua/handle/765432198/220 2023-11-16T14:05:32Z 2019-01-01T00:00:00Z

ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА СКЛАД ТОРГОВЕЛЬНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН Рєзнікова, Вікторія; Кравець, Ірина В умовах лібералізації торгівлі, розширення зовнішньоекономічної діяльності українських суб’єктів господарювання, віддаленості постачальників від покупців існує об’єктивна необхідність розвитку інституту торгових посередників. Актуальність обраної теми зумовлює важлива роль торговельно-посередницьких відносин, недостатнє їх нормативно-правове регулювання та фрагментарне дослідження у господарсько-правовій доктрині. Метою статті є формулювання авторського визначення поняття “торговельно-посередницькі правовідносини”, здійснення їх класифікації та з’ясування складу, зокрема й із врахуванням доктринальних положень, які раніше висвітлювалися у фахових джерелах щодо посередницьких правовідносин, що є загальними стосовно досліджуваних. У статті обґрунтовано, що торговельне посередництво – це обов’язковий елемент ринку. Аналізується точка зору, відповідно до якої ототожнюється сутність торговельного посередництва із поняттям торговельної діяльності. Доведено, що з економічного погляду торговельну діяльність можна віднести до посередництва, проте з юридичного – її не можна ототожнювати з посередництвом. Наведено авторське визначення поняття “торговельно-посередницькі правовідносини”, сформульовані їхні ознаки. Здійснена класифікація торговельно-посередницьких правовідносин за такими критеріями: структура, характер, територія здійснення. Проаналізовано склад торговельно-посередницьких правовідносин. Суб’єктний склад є кваліфікуючою ознакою торговельно-посередницьких правовідносин як виду посередницьких правовідносин. Замовником у торговельно-посередницьких правовідносинах може бути виробник, продавець (постачальник), покупець товарів, який надав (переважно на підставі торговельно-посередницького договору) торговому посередникові право на вчинення в сфері торгівлі певних юридичних та (або) фактичних дій, хоч переважно й від власного імені, але в його інтересах та його коштом, з метою встановлення господарських зв’язків із третіми особами з приводу продажу та (або) купівлі товарів. Торговим посередником (головною фігурою торговельно-посередницьких правовідносин) є суб’єкт господарювання, який систематично здійснює на професійних засадах торговельно-посередницьку діяльність, за загальним правилом, від власного імені, але коштом та в інтересах замовника за винагороду. Об’єктом торговельно-посередницьких правовідносин можна визначити: а) торговельно-посередницьку послугу, що споживається у процесі здійснення торговельно-посередницької діяльності; б) нематеріальне благо та (або) корисний ефект, що є наслідком надання торговельно-посередницької послуги й заради якого сторони вступають у торговельно-посередницькі правовідносини. Змістом торговельно-посередницького правовідношення є діяльність (дії) – процес надання торговельно-посередницької послуги, в якому контрагенти наділені кореспондуючими правами та обов’язками.

2019-01-01T00:00:00Z Пацурія, Ніно Рєзнікова, Вікторія https://hozpravoreposit.kyiv.ua/handle/765432198/212 2023-11-02T12:00:19Z 2020-01-01T00:00:00Z

ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ЗМІНИ ПРАВОВОЇ ПАРАДИГМИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ Пацурія, Ніно; Рєзнікова, Вікторія Європейський досвід переконує, що правопорядки різних систем, з метою захисту прав споживачів, в основу споживацького законодавства покладають концепцію захисту прав слабкої сторони. Сутність концепції полягає у визнанні споживача як найбільш незахищеної (економічно та (або) інформаційно) сторони у зобов’язальних правовідносинах із суб’єктами господарювання, що виробляють товари, здійснюють роботи, надають послуги. Чинне законодавство України про захист прав споживачів на загальному рівні фактично підтримує наведену концепцію, його норми доводять, що фізична особа – споживач у відносинах із суб’єктами господарювання є слабкою стороною і встановлює певний інструментарій, спрямований на його захист. Зважаючи на динаміку розвитку, стрімкість змін (як фактичних, так і законодавчих), складність та диференційованість ринків фінансових послуг (їх поділ на два великі сегменти: банківській і небанківській, які, зі свого боку, підлягають поділу на окремі ринки), множинність і специфіку суб’єктів їх надання, об’єктивна дійсність вимагає належного ставлення до центральної фігури таких відносин – споживача, передусім у царині захисту його прав і законних інтересів. Метою статті є визначення кола споживачів фінансових послуг з огляду на їх місце у правовідносинах із надання фінансових послуг, які формалізуються через укладення договору про надання фінансової послуги будь-якого виду; спираючись на положення доктрини “розумних очікувань”, що сприйнята правопорядками провідних країн світу, за основу побудови системи захисту прав споживачів фінансових послуг взято формулювання основних положень Концепції захисту прав споживачів фінансових послуг як певної наукової моделі, яка в подальшому може стати підґрунтям для розроблення і прийняття нормативно-правових актів різної юридичної сили; аналіз сучасної правозастосовної практики з проблематики захисту прав споживачів фінансових послуг, на тлі якої – вироблення власних науково-обґрунтованих висновків; внесення пропозицій до модернізації чинного законодавства України в царині захисту прав споживачів фінансових послуг; доктринальне обґрунтування необхідності змін існуючої правової парадигми захисту прав споживачів фінансових послуг. Авторки зробили такі висновки: 1) споживачем фінансової послуги є: фізична особа, фізична особа – підприємець, юридична особа; 2) споживач може займати позицію “слабкої сторони” у зобов’язальних правовідносинах із фінансовою установою; 3) з метою захисту інтересів споживача у зобов’язальних правовідносинах із фінансовою установою при формуванні умов договору остання має дотримуватися принципів: справедливості, добросовісності та розумності, унеможливлення покладання на споживача невиправданого тягаря з’ясування змісту договору, достатньої поінформованості, достатньої уважності, обережності; 4) на споживача фінансової послуги (незалежно від його правового статусу) має розповсюджуватися дія Закону України “Про захист прав споживачів”, що потребує внесення змін до вказаного нормативно-правового акта; 5) в основу споживацького законодавства має бути покладена доктрина “розумних очікувань”.

2020-01-01T00:00:00Z Рєзнікова, Вікторія Кравець, Ірина https://hozpravoreposit.kyiv.ua/handle/765432198/210 2023-11-02T11:24:06Z 2021-01-01T00:00:00Z

БЕЗПЕЧНІСТЬ ТОВАРІВ В ЕКОНОМІЧНОМУ ОБОРОТІ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Рєзнікова, Вікторія; Кравець, Ірина Статтю присвячено правовим аспектам забезпечення безпечності товарів в економічному обороті. Проаналізовано як національне законодавство, так і вимоги Європейського Союзу (ЄС) щодо безпечності товарів. Обґрунтовано висновок, що забезпечення безпечності товарів в економічному обороті легально визначено як комплекс заходів, що вживаються виробниками, розповсюджувачами, органами державного ринкового нагляду з метою забезпечення відповідності товарів, що введені в обіг на ринку України, загальній вимозі щодо безпечності як харчової, так і нехарчової продукції. Визначено безпечність товару як властивість, що забезпечує можливість перебування товару в економічному обороті, перебування на ринку. Показники безпеки використовуються для характеристики здатності товару запобігати травматизму (механічний, електричний, вогневий, хімічний показники), виділяти шкідливі для людини чи навколишнього середовища речовини (канцерогенні, токсичні, алергічні, мутаційні тощо), справляти небезпечний фізичний вплив (радіаційний, електромагнітний, шумовий тощо). Показники безпечності товарів можуть включати в себе показники різноманітних груп (наприклад, функціональні або ергономічні) у разі наявності високого ступеня негативного впливу. Показники безпеки віддзеркалюють вимоги, якими визначається комплекс заходів і засобів захисту людини в умовах аварійної ситуації, несанкціонованої та непередбаченої правилами експлуатації в зоні можливої небезпеки. Вимоги, виконання яких забезпечує захист людини, що перебуває у зоні можливої небезпеки, від шкідливих для її здоров’я небезпечних впливів також повинні становити основу показників безпеки. З’ясовано, що всі товари, які імпортуються на митну територію ЄС, в обов’язковому порядку повинні відповідати всім вимогам ЄС, спрямованим на забезпечення захисту споживачів. Ці вимоги суттєво різняться залежно від конкретного виду товару, але загалом можуть бути згруповані за такими напрямами: 1) технічні вимоги – класифікуються за секторами безпеки продукції, технічної стандартизації, упаковки та маркування продукції; 2) екологічні вимоги до товарів, які постачаються на ринок ЄС, складаються із таких основних елементів: регулювання торгівлі небезпечними хімікатами, контроль на наявність стійких органічних забруднювачів; реєстрація, оцінка, дозвіл та обмеження хімічних речовин (REACH); класифікація, маркування та упаковка речовин і сумішей; вимоги до засобів захисту рослин і біоцидів; 3) вимоги у сфері санітарних і фітосанітарних заходів – товари, що ввозяться на митну територію ЄС, мають відповідати санітарним і фітосанітарним вимогам ЄС щодо захисту здоров’я людей і тварин. Досліджено та висвітлено вимоги ЄС щодо безпечності товарів за кожним із окреслених напрямів.

2021-01-01T00:00:00Z